Diana Leskova. Ukraine Needs a New Approach Towards Labour Migration

Photo by Erik Odiin on Unsplash

Україні потрібен новий підхід до трудової міграції

За останні шість років безпрецедентний приплив українських трудових мігрантів до ЄС привернув велику увагу. Однак ця тенденція поки не отримала вичерпної відповіді з боку української влади. Оскільки спад коронавірусу змінився новою хвилею імміграції, настав час розробити більш узгоджену політику, яка допоможе Україні краще зрозуміти ключові проблеми, які стимулюють трудову міграцію, одночасно захищаючи робочу силу країни.

З 2014 року трудова міграція стає все більш важливим фактором економічного зростання України. За даними Світового банку, грошові перекази в Україну в 2019 році досягли близько 16 мільярдів доларів США, що становить понад 10% річного ВВП країни. Тим не менш, відтік працівників широко визнаний проблематичним, оскільки місцеві підприємства страждають від нестачі робочих кадрів, а деякі з сільських районів відчувають сезонну депопуляцію.

Питання стоїть на політичному порядку денному з 2015 року, коли український парламент ухвалив Закон про зовнішню трудову міграцію. Далі була Стратегія державної міграційної політики з 2017 року до 2025 , яка містила комплекс амбітних планів, таких як «створення необхідних умов для повернення та реінтеграції українських мігрантів в наше суспільство».

Через два роки новий уряд президента України Володимира Зеленського пішов ще далі і оприлюднив ряд конкретних заходів, щоб заманити українських робітників додому. Серед них — створення нових робочих місць та запуск довгострокових кредитів із низькими відсотками для малого та середнього бізнесу.

Потім настала коронавірусна криза.

Після того, як Україна вирішила закрити кордони, багато трудових мігрантів кинулися додому, що створило потенційний переломний момент для чиновників. Незважаючи на те, що прем’єр-міністр України Денис Шмилаль вів переговори про бажання уряду утримати повернутих працівників України, імпульс для нового виходу з країни набирає обертів. Ні ізоляція, ні ризики для здоров’я, пов’язані з низькооплачуваною роботою, не завадили українським трудовим мігрантам сісти на перші чартерні рейси до Великобританії, Фінляндії та Польщі в травні. Тепер зрозуміло, що переважна більшість мільйонів українських трудових мігрантів воліють повернутися до Європейського Союзу, ніж скористатися різними перевагами, які зараз пропонує українська влада. Очевидна нездатність України утримувати працівників може стати більш явною в найближчі місяці, оскільки багато потенційних трудових мігрантів вже розглядають можливість роботи в Німеччині, яка нещодавно пом’якшила свої правила щодо отримання дозволів на роботу для громадян, які не є членами ЄС. Ще у 2019 році 45% українців, які працюють у Польщі, зізналися, що розглядають можливість працевлаштування в іншій країні ЄС, переважно в Німеччині.

Той факт, що Україна повинна намагатися втримати свою робочу силу, означає проблеми для економіки країни. Причинами цієї негативної тенденції є постійний настрій недовіри між українським суспільством та владою, який підриває офіційні ініціативи, спрямовані на заохочення працівників повертатися додому. А тим часом поширена корупція та низькі зарплати ще більше ускладнюють справу.

Нещодавно віце-прем’єр-міністр, відповідальний за євроінтеграцію, був змушений втрутитись і допомогти координувати чартерні рейси сезонних працівників до країн ЄС. Щоб виправити цей інституційний хаос, українське відділення Міжнародної організації з міграції запропонувало створити «сильний та ефективний механізм координації» між різними державними органами. Ще одним ключовим завданням, яке стоїть перед українською владою, є зрозуміти, чому трудові мігранти в країні вважають, що в інших місцях трава завжди зеленіша. Чи справді йдеться лише про підвищення заробітної плати та покращення умов праці? Чи є довгострокова перспектива важливим фактором? Що б переконало цих мігрантів залишитися в Україні, а не виїхати? Для того, щоб знайти відповіді на ці важливі питання та зробити необхідні висновки, потрібні серйозні дослідження.

Український уряд також міг би розглянути можливість запуску детальної інформаційної кампанії про підводні камені роботи за кордоном. На сьогоднішній день не існує повного посібника з описом загальних небезпек, з якими можуть зіткнутися українці, шукаючи роботу в ЄС, як-от депортація або відсутність доступу до соціального забезпечення.

Трудова міграція є довгостроковим викликом для української влади, який вона не може дозволити собі ігнорувати. Хороша новина полягає в тому, що дебати в українському суспільстві вже є жвавими, і це питання стоїть на першому місці внутрішньополітичного порядку денного.

У найближчі місяці й роки вирішення проблем української трудової міграції неминуче стане предметом спроб і помилок. Уряд потребує набагато кращого розуміння факторів, що спричиняють міграцію, а також має розробити набагато більш скоординовану інституційну відповідь. Неможливо змусити українських робітників залишатися на Батьківщині, але майбутній розвиток країни залежатиме від її здатності переконати достатньо українців, що у них є світле майбутнє вдома.

medium.com

Exit mobile version